У розвитку України як незалежної держави створення адміністративної юрисдикції, безперечно, було важливим і серйозним кроком. Поява судів, у яких сторонами спору, з одного боку, є держава, а з іншого – фізичні або юридичні особи, вивело національну судову систему на якісно новий рівень. На цьому наголосив Голова Верховного Суду Станіслав Кравченко під час презентації звіту «Застосування Закону України “Про адміністративну процедуру”», який містить аналіз нормативно-правового регулювання, судової практики, а також результати соціологічного дослідження.

Подякувавши ГО «Міжрегіональний експертний центр "ПРО ДЖАСТІС"» і проєкту ЄС «Право-Justice» за сприяння в проведенні заходу, Станіслав Кравченко навів статистичні дані. Упродовж минулого року до Верховного Суду надійшло близько 93 тис. проваджень: 57 тис. з них (майже дві третини всіх надходжень) – справи адміністративного судочинства. Схожа ситуація в судах по всій державі. За 2025 рік громадяни направили понад 620 тис. звернень саме до адміністративної юрисдикції, щоб захистити свої права.

Така кількість звернень свідчить про довіру людей до судів і їхнє прагнення знайти захист саме в правовій площині. Водночас ці цифри надзвичайно високі, що змушує системно задуматися про ефективність застосування адміністративної процедури та оптимізацію навантаження на суди. Це особливо важливо в контексті виконання євроінтеграційних зобов’язань, передбачених Дорожньою картою з питань верховенства права. І саме ухвалення Закону України «Про адміністративну процедуру» (ЗАП) стало вагомим кроком до налагодження ситуації.

Але із часу набуття чинності цим Законом (15 грудня 2023 року) кількість адміністративних справ не зменшилася, тож є підстави замислитися над ефективністю його застосування. «Коли ми бачимо, що держава приймає закон, суд його використовує, а потім рішення суду не виконується, стає під сумнів довіра як до суду, так і до держави, тому важливо відшукати дієвий механізм розв’язання цих проблем і визначити спільний напрям розвитку застосування адміністративної процедури на практиці», – зауважив Голова ВС.

Як акцентував секторальний менеджер Представництва ЄС в Україні Томас Стравінскас, ухвалення Закону України «Про адміністративну процедуру» було важливою подією на шляху до посилення справедливої і прозорої моделі взаємодії між громадянами, бізнесом і державою.

Цей Закон спрямований на посилення рівня захисту фізичних осіб, а також вдосконалення якості адміністративних процедур і посилення довіри до державних інституцій. Водночас попри стратегічну роль Закону реалізація його застосування є одним із ключових викликів, що вимагає подальшого систематичного розвитку та інституційної підтримки. Одне з основних питань – вироблення послідовного підходу до тлумачення та застосування Закону судами. Різні судові практики створюють ризики щодо забезпечення правої визначеності, якості та сталості правоохоронної діяльності.

Як повідомив спікер, дослідження, проведене ГО «Міжрегіональний експертний центр “ПРО ДЖАСТІС”» за підтримки проєкту ЄС «Право-Justice», показало, що фрагментація адміністративних спорів між різними юрисдикціями не сприяє формуванню єдиної судової практики і відкриває можливість для настання ризиків, що подібні ситуації можуть оцінюватися по-різному.

Загалом, зазначив Томас Стравінскас, адміністративне судочинство є містком для забезпечення реалізації положень Дорожньої карти з питань верховенства права. Належний, ефективний і прогнозований судовий контроль над публічною адміністрацією посилює будь-яку демократичну державу, тому варто шукати способи посилення подальшої судової практики адміністративних судів, при цьому реалізуючи Закон України «Про адміністративну процедуру» відповідно до найкращих практик ЄС.

Старший міжнародний експерт проєкту ЄС «Право-Justice», суддя Загального суду ЄС (2016–2023) Віргіліюс Валанчюс зауважив, що як верховенство права є основою будь-якої демократичної держави, так і Закон України «Про адміністративну процедуру» є ключовим елементом, що забезпечує належне функціонування публічної адміністрації (державного управління).

Віргіліюс Валанчюс повідомив, що проєкт ЄС «Право-Justice» і підтримував розроблення Закону, і протягом останніх років сприяв в організації підвищення кваліфікації суддів адміністративної юрисдикції. Зокрема, у січні цього року проєкт ЄС «Право-Justice» спільно з проєктом EU4PAR організували навчальний захід для суб’єктів владних повноважень, метою якого було обговорення ключових новел Закону України «Про адміністративну процедуру».

Паралельно ГО «Міжрегіональний експертний центр “ПРО ДЖАСТІС”» проводила моніторинг, спрямований на аналіз нормативно-правової бази, думки залучених сторін, судової практики щодо адміністративної процедури. Результати цього моніторингу, систематизовані в аналітичному звіті, дадуть поштовх для подальшого посильного вкладу адміністративної юрисдикції у впровадженні дорожніх карт з питань верховенства права та реформи державного управління.

Також експерт застеріг, що належний контроль над публічною адміністрацією (державним управлінням) мають забезпечувати саме адміністративні суди. Тож судова влада має не допустити можливої фрагментації спорів, пов'язаних з адміністративними правовідносинами, між різними юрисдикціями. Це безпосередньо пов'язано з правовою визначеністю, оскільки однотипні справи не можуть бути вирішені по-різному.

Перший блок заходу, присвячений темі «Впровадження Закону України "Про адміністративну процедуру" через призму судової практики», модерував Віргіліюс Валанчюс. Учасники обговорили мету, методи та межі дослідження практики застосування Закону України «Про адміністративну процедуру», а також значення цього акта для трансформації взаємовідносин між людиною та державою.

Голова Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду Ігор Дашутін наголосив, що Закон України «Про адміністративну процедуру» став важливою подією для української правової системи, оскільки вперше на загальному рівні закріпив фундаментальні принципи взаємодії органів публічної влади та приватної особи, які є невід’ємною складовою європейської правової традиції та демократичного врядування.

Голова КАС ВС звернув увагу, що сьогодні відбувається поступовий відхід від моделі, за якою адміністративна процедура сприймалася переважно як внутрішній технічний механізм діяльності органу влади. Натомість формується підхід, відповідно до якого процедура стає гарантією захисту прав людини, адже саме порушення процедури часто є першою ознакою порушення справедливості. За словами Ігоря Дашутіна, людина має право бути почутою, розуміти мотиви рішень, які стосуються її прав та інтересів, а також очікувати від держави послідовності, добросовісності та правової визначеності.

Окрему увагу Ігор Дашутін приділив ролі адміністративних судів у формуванні практики застосування нового Закону. Він зазначив, що саме судова практика наповнює закон реальним змістом, формуючи стандарти поведінки як для органів влади, так і для громадян. Серед ключових викликів адміністративної юстиції голова КАС ВС назвав визначення меж дискреційних повноважень адміністративних органів, оцінку істотності процедурних порушень, вимоги до мотивування адміністративних актів і пошук балансу між ефективністю публічного управління та гарантіями захисту прав людини.

Також він звернув увагу на роль судової практики у формуванні нової правової культури публічного адміністрування. За його словами, процедура не повинна перетворюватися на бюрократичний бар’єр чи самоціль, а має слугувати інструментом забезпечення справедливості адміністративного рішення та ефективного захисту прав людини.

Очільник КАС ВС наголосив, що Закон України «Про адміністративну процедуру» – один із найбільш показових прикладів руху України у напрямку європейської інтеграції та впровадження європейських правових стандартів. Він зазначив, що принципи належного врядування, правової визначеності, пропорційності, право бути вислуханим і принцип захисту законних очікувань – це не лише елементи юридичної техніки, а фундаментальні принципи сучасної демократичної держави.

На думку голови ГО «Міжрегіональний експертний центр “Pro Justice”» Романа Чумака, Закон України «Про адміністративну процедуру» є не лише новим нормативним актом, а зміною парадигми взаємовідносин між державою та людиною і важливою складовою євроінтеграційного руху України.

Він зазначив, що під час підготовки дослідження команда проєкту проаналізувала близько 35 тис. судових рішень адміністративних судів, у яких містилися згадки про Закон України «Про адміністративну процедуру». За словами Романа Чумака, лише в трохи більше як тисячі рішень наявне змістовне застосування положень Закону та принципів адміністративної процедури, однак це свідчить про поступове формування нової судової практики та позитивну динаміку його застосування.

Доповідач акцентував, що дослідження було зосереджене насамперед на аналізі застосування принципів Закону України «Про адміністративну процедуру», адже недотримання процедурних гарантій, права особи бути заслуханою чи принципу законності безпосередньо впливає на рівень захисту прав людини та довіру громадян до держави і суду.

Роман Чумак також звернув увагу на важливість якісного мотивування рішень суб’єктів владних повноважень, оскільки саме мотивувальна частина адміністративного акта впливає на перспективу його подальшого оскарження. За його словами, практика застосування Закону України «Про адміністративну процедуру» поступово змінює підходи як судів, так і органів публічної влади до ухвалення рішень та надання адміністративних послуг.

Крім того, він наголосив на важливості подальшого навчання суддів, представників публічної адміністрації та адвокатів щодо застосування Закону України «Про адміністративну процедуру», адже саме від спільного розуміння його принципів залежить формування сталої та якісної практики правозастосування.

Проєктний менеджер ГО «Міжрегіональний експертний центр “Pro Justice”» Валентина Соловйова представила результати аналізу судової практики в аспекті застосування Закону України «Про адміністративну процедуру» та акцентувала на значенні принципів адміністративної процедури як практично застосовних норм, а не декларативних положень.

Вона зазначила, що дослідження побудоване на аналізі застосування принципів Закону України «Про адміністративну процедуру» у взаємозв’язку з положеннями КАС України. За її словами, невідповідність адміністративного акта принципам адміністративної процедури є самостійною підставою для визнання такого акта протиправним.

Доповідачка звернула увагу, що під час аналізу судової практики особливу увагу було приділено принципу офіційності та праву особи бути заслуханою до ухвалення негативного адміністративного акта. Зокрема, досліджувалося, наскільки активно адміністративний орган бере участь у збиранні доказів та чи не перекладається цей обов’язок виключно на особу.

Окремо Валентина Соловйова зупинилася на принципі обґрунтованості адміністративного акта та вимогах до мотивування рішень суб’єктів владних повноважень. Вона зазначила, що відсутність мотивувальної частини у випадках, коли вона є обов’язковою, може бути безумовною підставою для скасування адміністративного акта.

Також доповідачка наголосила на євроінтеграційному вимірі впровадження Закону України «Про адміністративну процедуру». За її словами, цей Закон є не лише елементом внутрішньої правової реформи, а й маркером імплементації європейських стандартів належного врядування та адміністративної процедури в Україні.

Крім того, Валентина Соловйова відзначила, що Верховний Суд уже формує послідовну методологію застосування Закону України «Про адміністративну процедуру», зокрема щодо визначення публічно-правового характеру спору. За результатами дослідження, як зазначила доповідачка, простежується позитивна динаміка як у кількості рішень із посиланням на Закон України «Про адміністративну процедуру», так і в змістовному застосуванні його принципів судами.

Другий блок презентації звіту, присвячений тому, як суди формують практику застосування Закону України «Про адміністративну процедуру», модерував старший науковий співробітник відділу проблем державного управління та адміністративного права Інституту держави і права імені В. М. Корецького НАН України, заступник голови правління ЦППР, експерт проєкту ЄС «Право-Justice» Віктор Тимощук.

Першу частину обговорень у цьому блоці розпочала суддя Верховного Суду у Касаційному адміністративному суді Олеся Радишевська. Вона зосередила увагу на євроінтеграційному вимірі Закону України «Про адміністративну процедуру» та викликах у його практичній реалізації.

Суддя наголосила, що адміністративна процедура є фундаментальним елементом взаємовідносин між державою та людиною, а сам Закон – складовою комплексної трансформації публічного адміністрування та правосвідомості відповідно до європейських стандартів.

Олеся Радишевська зауважила, що питання дотримання процедурних принципів адміністративної діяльності вже тривалий час перебуває в центрі уваги Ради Європи, Європейського Союзу, Організації економічного співробітництва та розвитку й інших міжнародних інституцій. За її словами, сучасне європейське адміністративне процедурне право зосереджується не лише на змісті рішень суб’єктів публічної адміністрації, а й на дотриманні процедурних гарантій, зокрема права особи бути вислуханою, принципів пропорційності, юридичної визначеності та належного адміністрування.

Суддя також зазначила, що Закон України «Про адміністративну процедуру» – один із ключових елементів виконання Україною євроінтеграційних зобов’язань. Вона нагадала, що питання впровадження адміністративної процедури відображене в Угоді про асоціацію з ЄС, документах щодо набуття Україною повноцінного членства в ЄС, зокрема Дорожніх картах реформ та щорічних звітах розширення ЄС щодо України.

Олеся Радишевська також підкреслила, що впровадження Закону України «Про адміністративну процедуру» є не лише внутрішньою правовою реформою, а й вимогою європейської інтеграції України та одним із критеріїв спроможності держави функціонувати в єдиному європейському правовому просторі. За її словами, суди не можуть залишатися осторонь цих процесів і мають бути активними учасниками реалізації сучасних стандартів належного врядування.

Звернула увагу суддя і на закріплене в Хартії ЄС про основоположні права право на належне адміністрування (ст. 41), яке охоплює вимоги щодо своєчасності, пропорційності, вмотивованості рішень та дотримання балансу між публічним і приватним інтересом.

Підсумовуючи, Олеся Радишевська наголосила, що в центрі всіх цих змін має залишатися людина, а розвиток адміністративної процедури повинен бути спрямований на забезпечення справедливості та належного захисту прав людини.

Заступник голови Восьмого апеляційного адміністративного суду Олег Заверуха проаналізував системні проблеми у взаємодії адміністративних органів із громадянами крізь призму судової практики свого округу. Він зауважив, що громадяни масово оминають адміністративне оскарження і йдуть одразу до суду, але не через недовіру до інституту адміністративного оскарження, а через нерозуміння його переваг. Наслідком є катастрофічне навантаження на адмінсуди: лише в категорії соціальних спорів кількість апеляцій зросла з близько 19 тис. (53 % від усіх справ) у 2024 році до майже 36 тис. (65 %) у 2025-му.

Також суддя виокремив чотири системні порушення з боку адміністративних органів:

• формальний підхід до розгляду заяв, зокрема у справах про виплати родинам загиблих військових;
• неналежна мотивація рішень (загальні фрази замість аналізу доказів), тоді як суди розглядають відсутність мотивування як самостійну підставу для скасування акта;
• порушення права бути вислуханим (ст. 17 Закону України «Про адміністративну процедуру»), особливо у справах про дострокове припинення повноважень посадових осіб місцевого самоврядування;
• перекладання обов'язку збору доказів на громадянина всупереч принципу офіційності, коли орган може і зобов'язаний отримати документи самостійно.

Підсумовуючи, доповідач зазначив, що суди дедалі частіше оцінюють не лише законність рішення, а також якість самої процедури його прийняття. Адміністративна процедура перетворилася на реальний критерій оцінки діяльності влади. І це, на думку Олега Заверухи, є головним результатом дії Закону України «Про адміністративну процедуру».

Суддя Донецького окружного адміністративного суду Тетяна Кравченко поділилася практичним досвідом застосування обговорюваного Закону. Вона звернула увагу на два головні орієнтири його застосування: перевірка адміністративного акта на відповідність принципам адміністративної процедури (які доповнюють критерії, визначені у ст. 2 КАС України, та розкривають їх) і вимога мотивованості та обґрунтованості рішень.

З конкретних прикладів судової практики доповідачка звернула увагу на три проблемні блоки:

• порушення принципу офіційності в пенсійних справах: Пенсійний фонд України вимагає від громадян уточнювальних довідок з державних підприємств, хоча зобов'язаний витребовувати їх самостійно; проблема особливо гостра для мешканців окупованих територій, які фізично не можуть отримати такі документи;
• порушення принципу розсудливості у справах про виплати ВПО: показовий випадок, коли орган припинив виплату жінці з підстав «неповернення в Україну», хоча вона особисто прийшла подавати заяву; рішення було прийнято суто на підставі даних реєстру без елементарної перевірки фактичних обставин;
• проблема автоматичних рішень: акти, що приймаються «на централізованому рівні» алгоритмами, позбавлені належного мотивування, а самі органи під час судового розгляду не можуть пояснити, яку саме норму вони застосовували.

На завершення Тетяна Кравченко наголосила на системному взаємозв'язку принципів ЗАП – порушення одного, як правило, тягне порушення інших. Саме послідовна судова практика здатна сформувати реальні орієнтири для адміністративних органів і підвищити авторитет державного управління в очах громадян.

В наступному блоці «Складні питання застосування ЗАП» виступив суддя ВС у КАС Володимир Бевзенко. Він нагадав, що адміністративна процедура – це не нова концепція, а спадщина, коріння якої сягає вчення Отто Маєра кінця XIX століття та першого австрійського закону про адміністративну процедуру 1925 року, який поширювався і на терени сучасної України. Відлік сучасної української адміністративної процедури суддя пропонує вести з Указу Президента України «Про заходи щодо впровадження Концепції адміністративної реформи в Україні», виданого 22 липня 1998 року. А сам Закон суддя охарактеризував як результат багаторічної роботи науковців адміністративного права.

Також він заперечив наявність юрисдикційних конфліктів щодо оцінки адміністративної процедури. Відповідно до ст. 125 Конституції України в публічно-правових відносинах діють виключно адміністративні суди. Оскільки ЗАП прямо визначає відносини адміністративної процедури як публічно-правові, питання юрисдикції є вирішеним. Також у 2010 році КСУ зазначив, що органи місцевого самоврядування у сфері земельних відносин, реєстраційних функцій тощо діють як суб'єкти владних повноважень. А отже, тут ідеться про виключну компетенцію адміністративних судів.

Володимир Бевзенко зазначив, що ЗАП охоплює надзвичайно широке коло відносин: державну реєстрацію, містобудівні умови та обмеження, приватизацію, передачу об'єктів державної та комунальної власності, земельні відносини, пенсійне та соціальне забезпечення, публічні закупівлі тощо.

Він сказав, що в адміністративній процедурі передусім адміністративний орган діє через адміністративний акт або інші рішення, дії чи бездіяльність. Це все перебуває під контролем адміністративних судів. І лише згодом можуть виникати приватноправові відносини, підсудні цивільним або господарським судам, наприклад після прийняття рішення про приватизацію чи публічну закупівлю. Поки ми у сфері адміністративного акта – ми в адміністративній юрисдикції.

Суддя зауважив, що КАС ВС уже сформував практику щодо природи адміністративної процедури, окремих її інститутів (зокрема правонаступництва), процедурних рішень та особливої адміністративної процедури. Разом з тим доповідач закликав адміністративні органи нарешті брати на себе реальну відповідальність і активно застосовувати ЗАП. Це дозволить одночасно зменшити навантаження на суди і пришвидшити реалізацію прав людини відповідно до Конституції України.

Секретар Великої Палати Верховного Суду Сергій Погрібний відзначив появу чітких критеріїв оцінки адміністративних актів у КАС України у 2005 році. Закон України «Про адміністративну процедуру», на його думку, органічно продовжив цю логіку й наповнив реальним змістом засади, які законодавець заклав раніше.

Водночас доповідач акцентував, що ЗАП, відповідно до його правової природи, містить норми матеріального, а не процесуального права. Закон України «Про адміністративну процедуру» не містить норм процесуального права, жодних змін до КАС України законодавець не вносив, а отже Закон не запроваджує змін у судовий процес.

Також Сергій Погрібний зазначив, що ВП ВС сформулювала і послідовно дотримується такого принципу: «один спір – одна справа», і наголосив на неприпустимості розгляду одного спору судами різних юрисдикцій. Особа має отримати остаточне вирішення свого спору в одному суді – це вимога правової визначеності та стандарт ЄСПЛ.

Доповідач зауважив, що коли на підставі адміністративного акта виникли приватні права у двох осіб, то спір між ними вже не є публічно-правовим і має вирішуватися в порядку цивільного або господарського судочинства.

Також він відзначив важливу роль ст. 77 Закону України «Про адміністративну процедуру» про нікчемність адміністративного акта. Ця норма долає радянську логіку обов'язковості судового визнання акта незаконним для припинення його дії. Для практики судів це, на думку Сергія Погрібного, принципово новий і важливий інструмент.

Із доповіддю виступив у межах другого блоку й Віктор Тимощук. Він зауважив, що багато суддів помилково шукають у спеціальному законі окрему норму, яка б «дозволяла» застосовувати ЗАП. Логіка тут зворотна: достатньо подивитися на ч. 2 ст. 1 цього Закону, де прямо вказано, що він не поширюється на певні відносини. Все інше охоплено автоматично. Зв'язувальні норми вносилися лише туди, де були конкретні колізії.

Також доповідач звернув увагу, що судді фактично застосовують ЗАП у податкових спорах, хоча законодавець у 2024 році намагався вивести ДПС України з-під його дії. Однак сам Закон такого винятку не містить, що породжує правову невизначеність. Тому, на думку науковця, ситуацію необхідно врегулювати законодавчо.

Доповідач відзначив, що Закон України «Про адміністративну процедуру» зобов'язує адміністративний орган інформувати та залучати заінтересованих осіб до провадження. Якщо цього не зроблено, то рішення є протиправним через порушення права на участь. З цього питання напрацьована практика КАС ВС.

Також науковець звернув увагу, що ст. 17-2 ЗК України фактично заблокувала можливість самостійного виправлення органами самоврядування протиправних адміністративних актів у земельній сфері й тепер усе вирішується лише через суд. Він сказав і про проблему неготовності до Закону України «Про адміністративну процедуру» інформаційних систем. Багато органів технічно не мають можливості дотримуватися його вимог, оскільки системи не мають відповідних опцій.

Крім того, Віктор Тимощук акцентував, що невідповідність принципам адміністративної процедури є самостійною підставою для визнання акта протиправним, незалежно від того, чи вплинуло порушення на результат. Це відповідає французькій концепції, яка домінує на рівні ЄС і свідомо закріплена в ЗАП.

Голова ГО «Міжрегіональний експертний центр "Pro Justice"» Роман Чумак представив результати дослідження судової практики застосування Закону України «Про адміністративну процедуру» на основі аналізу Єдиного державного реєстру судових рішень.

Він відзначив позитивну тенденцію: кількість рішень, у яких суди змістовно аргументують позицію через призму ЗАП, зростає. Доповідач розповів, що серед судів, які найякісніше застосовують цей Закон, під час дослідження виокремили Полтавський окружний адміністративний суд, Львівський апеляційний округ і Донецький окружний адміністративний суд. Водночас є регіони-аутсайдери, де суди значно менше звертаються до Закону.

Також Роман Чумак розповів, що найчастіше застосовуються принципи обґрунтованості, добросовісності та законності. А деякі принципи майже не згадуються в Реєстрі. Експерт розцінив це як поле для подальшого розвитку практики.

«ЗАП працює, і якісних рішень стає все більше. Для збереження цієї динаміки необхідно продовжувати навчання суддів і підтримку впровадження Закону. Якщо зупинитися, шлях до врядування, де людина є центром, стане значно довшим», – застеріг Роман Чумак.

Дискусію третього блоку «Уніфікація практики і розвиток спроможності: думки на майбутнє» модерував Віргіліюс Валанчюс.

Справи, пов’язані із застосуванням Закону України «Про адміністративну процедуру», мають розглядатися адміністративними судами, оскільки виникають у сфері публічно-правових відносин. На цьому наголосила суддя ВС у КАС Наталія Шевцова під час дискусії.

Суддя зазначила, що на сьогодні Велика Палата Верховного Суду ще не сформувала окремого правового висновку щодо юрисдикції спорів, пов’язаних із Законом України «Про адміністративну процедуру». Водночас практика, яка існувала до набрання чинності цим Законом, не враховує нових підходів до регулювання діяльності публічної адміністрації.

Наталія Шевцова звернула увагу, що Закон України «Про адміністративну процедуру» регулює відносини між державою в особі органів влади та фізичними чи юридичними особами, а публічна адміністрація реалізує свої повноваження шляхом ухвалення адміністративних актів, які є обов’язковими до виконання. За її словами, такі правовідносини характеризуються наявністю владного елементу, а тому належать до сфери публічного права.

Суддя наголосила, що відповідно до ст. 125 Конституції України саме адміністративні суди покликані вирішувати спори у сфері публічно-правових відносин.

Розповіла Наталія Шевцова і про спори у сфері державної реєстрації речових прав та земельних відносин. На її переконання, рішення державних реєстраторів, органів місцевого самоврядування чи Міністерства юстиції України мають оцінюватися саме з точки зору законності дій суб’єкта владних повноважень та дотримання адміністративної процедури.

Також суддя акцентувала, що адміністративне судочинство забезпечує належний баланс між особою й державою завдяки принципу офіційного з’ясування всіх обставин справи та обов’язку суб’єкта владних повноважень доводити правомірність свого рішення.

Одним із найбільших викликів для судової системи після запуску Державного реєстру речових прав на нерухоме майно у 2013 році стала відсутність єдиного підходу до розгляду спорів щодо речових прав і земельних відносин. Саме врегулювання цієї проблеми секретар судової палати для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду Юрій Чумак назвав одним із ключових досягнень Великої Палати Верховного Суду.

Секретар судової палати зазначив, що ВП ВС сформувала підхід, відповідно до якого спори про право мають розглядатися господарськими або цивільними судами, тоді як адміністративна юрисдикція поширюється лише на спори із суб’єктами владних повноважень. Він також звернув увагу, що Закон України «Про адміністративну процедуру» не вирішує питання юрисдикції, оскільки ці правила визначені процесуальним законодавством.

Крім того, Юрій Чумак зупинився на спорах щодо поновлення договорів оренди землі та скасування реєстраційних дій Міністерством юстиції України. У таких справах, сказав він, ідеться насамперед про захист речового права, а тому вони мають розглядатися в господарській або цивільній юрисдикції, де можливий повний і остаточний захист порушеного права.

Резюмуючи, суддя наголосив на необхідності збереження сформованої практики розмежування юрисдикції, щоб уникнути повернення до ситуацій, коли після тривалого розгляду справ провадження закривалися через неправильне визначення юрисдикції.

Голова П’ятого апеляційного адміністративного суду Олександр Джабурія наголосив, що імплементація Закону України «Про адміністративну процедуру» безпосередньо пов’язана із забезпеченням єдності судової практики.

Коментуючи дискусію щодо юрисдикції спорів, голова П’ятого апеляційного адміністративного суду зазначив, що питання правозастосування мають оцінюватися крізь призму принципу правової визначеності. У цьому контексті він наголосив на необхідності критичного осмислення вже сформованих підходів ВП ВС.

Окрему увагу спікер приділив так званій юрисдикційній дифузії – застосуванню Закону України «Про адміністративну процедуру» в рішеннях цивільних і господарських судів. Окремі спроби поширення відповідних підходів на інші юрисдикції, сказав він, виглядають штучними й не відповідають природі адміністративного судочинства.

Водночас Олександр Джабурія зауважив, що кожна юрисдикція традиційно відстоює власний підхід до вирішення таких спорів, а формування єдиної практики потребує часу. Він переконаний, що саме подальший розвиток судової практики та позиції ВП ВС визначатимуть остаточні підходи до застосування Закону України «Про адміністративну процедуру».

Суддя Чернівецького окружного адміністративного суду Олег Анісімов зазначив, що Закон України «Про адміністративну процедуру» вже позитивно вплинув на взаємодію громадян із суб’єктами владних повноважень, оскільки забезпечив людям більше можливостей бути почутими та розуміти причини ухвалення рішень щодо них. За його словами, Закон спрямований на реалізацію принципів верховенства права, справедливості та поваги до людської гідності.

Доповідач наголосив, що питання юрисдикції мають вирішуватися виключно в межах процесуального законодавства (КАС України, ГПК України та ЦПК України). Водночас він зауважив про необхідність формування єдиного підходу в судовій практиці для уникнення різного застосування норм у регіонах.

Також Олег Анісімов звернув увагу на важливість дотримання адміністративної процедури суб’єктами владних повноважень. На його переконання, навіть правильне по суті рішення має бути скасоване в разі істотного порушення процедури, адже саме процедура гарантує особі право бути вислуханою та отримати належне обґрунтування рішення.

Практика застосування Закону України «Про адміністративну процедуру» ще формується, а її подальший розвиток потребує спільної роботи судів, органів влади та законодавця задля вироблення єдиного підходу до правозастосування.

Підсумовуючи презентацію звіту щодо застосування Закону України «Про адміністративну процедуру», голова КАС ВС Ігор Дашутін наголосив на важливості професійного діалогу між представниками адміністративної, господарської та цивільної юрисдикцій. За його словами, саме така дискусія дає можливість комплексно оцінити виклики правозастосування та сприяє формуванню єдиних підходів у судовій практиці.

Ігор Дашутін зазначив, що ефективність адміністративної процедури залежить не лише від якості законодавчих норм, а й від того, наскільки послідовно вони реалізовуватимуться в діяльності органів влади та судовій практиці. У цьому процесі адміністративна юстиція має сформувати зрозумілі й передбачувані стандарти застосування нових процедурних механізмів і забезпечити баланс між публічним управлінням та захистом прав людини.

Також голова КАС ВС звернув увагу на необхідність подальшого розвитку сталої та узгодженої практики застосування Закону України «Про адміністративну процедуру», зокрема в питаннях юрисдикційних спорів. Він сказав, що важливу роль у цьому процесі відіграють професійні дискусії, узагальнення судової практики та напрацювання можливих законодавчих змін.

У підсумковому слові Віргіліюс Валанчюс наголосив, що для команди проєкту ЄС «Право-Justice» співпраця з українськими суддями та професійні дискусії щодо розвитку судової практики й адміністративної юстиції є надзвичайно цінними. За його словами, такі обговорення мають важливе значення для подальшого впровадження європейських стандартів у правозастосуванні.

Віргіліюс Валанчюс висловив сподівання, що в межах наступної фази проєкту питання розвитку адміністративного судочинства та між’юрисдикційної взаємодії також залишатимуться серед пріоритетних напрямів роботи. Окремо він подякував Національній школі суддів України, експертам і спікерам заходу за професійність і відкритість до фахового діалогу.

Наприкінці заходу Голова Верховного Суду Станіслав Кравченко подякував проєкту ЄС «Право-Justice» за багаторічну підтримку судової реформи в Україні й зазначив, що співпраця з міжнародними партнерами залишається важливою складовою розвитку правосуддя. За словами Голови ВС, попри вже реалізовані зміни процес реформування триває, а нові виклики потребують подальшої спільної роботи.

Станіслав Кравченко звернув увагу на важливість законодавчих механізмів забезпечення єдності судової практики, які, на його переконання, також потребують подальшого вдосконалення. Водночас він наголосив, що ключовим залишається спільне прагнення до розвитку правової системи та зміцнення верховенства права в Україні.

Відеозапис заходу доступний на ютуб-каналі ВС – https://youtu.be/RR1STA74EuU.

З аналітичним звітом «Закон про адміністративну процедуру у дзеркалі судової практики: від принципів до процедурних інструментів» можна ознайомитися за посиланням – https://court.gov.ua/storage/portal/supreme/prezent2026/Analitychnyi_zvit_admin.pdf.

Верховний Суд