Суддя Великої Палати Верховного Суду Миколи Мазура виступив перед суддями першої інстанції з лекцією на тему «Права сторони захисту під час судового провадження», а також взяв участь у презентації спеціалізованого навчально-методичного посібника «Здійснення кримінального провадження in absentia». Захід провела Національна школа суддів України за підтримки Консультативної місії Європейського Союзу в Україні.

На початку виступу Микола Мазур звернувся до фундаментальної філософсько-правової проблеми – співвідношення та потенційного конфлікту між матеріальною (субстантивною) і процесуальною справедливістю. На переконання судді Великої Палати ВС, у демократичному суспільстві ці дві категорії зазвичай є взаємодоповнювальними, проте на практиці суди нерідко стикаються зі складними етико-правовими дилемами, коли суворе дотримання процесуальних норм може загрожувати ухваленню справедливого рішення по суті.

Для ілюстрації доповідач навів гіпотетичний кейс про викрадення особи, в якому правоохоронний орган, порушивши правила підслідності, розкрив тяжкий злочин і врятував потерпілу. Перед судом постає складне питання: що підлягає пріоритетному захисту – процесуальні гарантії обвинувачених чи інтереси суспільства та потерпілої особи.

Доповідач акцентував на тому, що лише в авторитарних режимах подібні дилеми відсутні, оскільки там закон використовується як інструмент репресій. Суддя згадав історичний досвід застосування законодавства нацистської Німеччини та формулу Густава Радбруха і підкреслив, що право не може бути відірваним від справедливості. Водночас ігнорування процесуальних гарантій є неприпустимим. На прикладі справи ЄСПЛ Mikheyev v. Russia та фабули фільму «Немислиме» Микола Мазур продемонстрував, що легалізація тортур або толерування порушень процесуальних прав задля досягнення «швидкого результату» неминуче призводить до свавілля й засудження невинуватих осіб. Як зазначив суддя Верховного суду США Фелікс Франкфуртер у справі McNabb v. United States (1943), «історія свободи значною мірою є історією дотримання процесуальних гарантій».

Значну частину виступу було присвячено трансформації ролі суду в сучасному кримінальному процесі. Микола Мазур наголосив, що суд не має права залишатися пасивним арбітром чи простим спостерігачем. Відповідно до стандартів Європейського суду з прав людини суд є гарантом того, що сторона захисту має реальну, а не ілюзорну можливість впливати на хід провадження й забезпечувати принцип рівності сторін.

Права, передбачені КПК України та ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, повинні бути практичними й ефективними. Якщо призначений державою захисник (зокрема, у процедурі за відсутністю обвинуваченого – in absentia) діє неналежним чином, суд зобов’язаний втрутитися для забезпечення ефективного захисту обвинуваченого. Водночас доповідач наголосив на концепції процесуальної добропорядності: реалізація прав стороною захисту не повинна перетворюватися на зловживання процесуальними правами. Завдання суду – знайти й утримати баланс між інтересами правосуддя та інтересами захисту, компенсуючи процесуальні незручності сторін у змагальному процесі.

Загальна справедливість судового розгляду, як визначив ЄСПЛ у справі Ibrahim and Others v. the United Kingdom, не може бути предметом єдиного незмінного правила, а залежить від обставин конкретної справи. При цьому згідно з позицією ЄСПЛ у справі Mirilashvili v. Russia кумулятивний ефект дрібних процесуальних недоліків може свідчити про порушення ст. 6 Конвенції в цілому, навіть якщо кожен недолік окремо не є критичним.

Окремим блоком доповіді став аналіз реалізації права на допит свідків (підпункт «d» п. 3 ст. 6 Конвенції, ч. 4 ст. 95 КПК України). Принцип безпосередності дослідження доказів вимагає, щоб суд обґрунтовував свої висновки лише на показаннях, які він безпосередньо сприймав під час судового засідання.

Микола Мазур проаналізував практику Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду. Зокрема, у постанові від 27 березня 2024 року у справі № 730/717/21 суд сформулював позицію, що термін «показання» охоплює не лише класичний протокол допиту, а й будь-які твердження особи, надані під час слідчих дій (наприклад, під час обшуку). Суд позбавлений права обґрунтовувати винуватість такими висловлюваннями без безпосереднього допиту. Крім того, сама по собі об'єктивна неможливість допитати свідка в суді (зокрема, через його смерть) не робить його досудові показання автоматично допустимими (постанова від 10 лютого 2021 року у справі № 619/1895/18).

Доповідач також звернув увагу на вимоги ст. 225 КПК України щодо допиту свідка слідчим суддею під час досудового розслідування. Згідно з постановою ККС ВС від 18 червня 2020 року у справі № 310/1098/18 суд під час розгляду справи по суті зобов’язаний перевірити, чи дійсно існували виняткові обставини (загроза життю, хвороба тощо) для проведення такого допиту слідчим суддею, і не може ігнорувати доводи сторони захисту з цього приводу. У контексті воєнного стану (ч. 11 ст. 615 КПК України) використання показань, отриманих під час досудового розслідування, допускається лише за умови обов'язкової відеофіксації ходу та результатів допиту.

У контексті забезпечення права на справедливий суд Микола Мазур детально розібрав практику ЄСПЛ щодо використання показань свідків, які не з'явилися до суду. На основі рішення у справі Al-Khawaja and Tahery v. the United Kingdom було презентовано трискладовий тест:

• Чи існували вагомі підстави для неявки свідка?
• Чи були показання цього свідка єдиною або вирішальною підставою для засудження?
• Чи існували достатні врівноважуючі фактори (компенсаторні механізми), здатні нівелювати обмеження прав сторони захисту?

Цей підхід був розвинутий у справах Schatschaschwili v. Germany (де відсутність вагомих підстав для неявки  важливим, але не єдиним фактором оцінки загальної справедливості), а також у рішеннях щодо України – «Боєць проти України» та «Черніка проти України», у яких ЄСПЛ констатував порушення ст. 6 Конвенції через неспроможність держави довести вжиття всіх розумних заходів для виклику свідків та відсутність гарантій перевірки їхніх досудових показань.

Чутливий аспект – конкуренція прав під час проваджень щодо сексуального насильства над дітьми. На прикладі справи ЄСПЛ R.B. v. Estonia суддя пояснив, що формальне застосування правил допиту (зокрема, вимога роз'яснити 4-річній дитині право не свідчити проти батька-кривдника) призвело до втрати ключового доказу та закриття провадження. ЄСПЛ у цьому кейсі констатував порушення статей 3 і 8 Конвенції, зазначивши, що держава не виконала позитивний обов'язок щодо захисту дитини. Водночас національна судова практика (постанова ККС ВС від 17 січня 2023 року у справі № 753/13113/18) демонструє, що відмова від допиту малолітньої потерпілої для уникнення її ретравматизації є виправданою, проте суди зобов'язані забезпечити компенсаторні гарантії для захисту: ретельно перевіряти якість досудового опитування, допустимість похідних доказів і висновки експертиз. Якщо таких гарантій не забезпечено, процес визнається несправедливим.

Завершуючи лекцію, Микола Мазур наголосив, що здійснення кримінального провадження, особливо в спеціальній процедурі in absentia, вимагає від судді найвищого рівня правової експертизи, неухильного дотримання конвенційних стандартів і здатності здійснювати складне зважування інтересів задля досягнення справжнього правосуддя.

Крім того, на цьому заході було презентовано навчально-методичний посібник «Здійснення кримінального провадження in absentia», підготовлений колективом авторів: суддею Великої Палати Верховного Суду кандидатом юридичних наук, доцентом Миколою Мазуром, суддею Покровського районного суду міста Кривого Рогу Михайлом Зіміним, суддею Дергачівського районного суду Харківської області Владиславом Овсянніковим, суддею Дніпровського районного суду Дніпропетровської області, доктором філософії в галузі права Іриною Шаповаловою.

Посібник присвячений комплексному дослідженню процедури здійснення кримінального провадження за відсутності підозрюваного або обвинуваченого (in absentia), що є важливим інструментом забезпечення невідворотності покарання, особливо у справах про корупцію, злочини проти основ національної безпеки та міжнародного правопорядку.

Основний зміст видання охоплює такі ключові аспекти:

• Міжнародні стандарти та європейський досвід: детальний огляд практики ЄСПЛ, стандартів ООН і законодавства ЄС (зокрема Директиви 2016/343) щодо забезпечення права на справедливий суд у межах проваджень in absentia.
• Спеціальне досудове розслідування: аналіз підстав і порядку ініціювання процедури, особливостей повідомлення про підозру та здійснення викликів особам, які переховуються на окупованих територіях або в державі-агресорі.
• Спеціальне судове провадження: опис процесу ухвалення рішення про судовий розгляд за відсутності обвинуваченого, особливостей обов’язкової участі захисника та реалізації права на захист.
• Практичні рекомендації та судова практика: аналіз актуальних рішень Верховного Суду, розгляд дискусійних питань щодо використання відеоконференцзв’язку і права на новий розгляд справи після затримання особи.
• Гарантії прав учасників: акцент на обов’язку держави використовувати всі можливості для дотримання прав підозрюваного (навіть за його відсутності), щоб уникнути ризиків скасування вироків у майбутньому.

Видання розраховане на суддів, прокурорів, адвокатів і слідчих, містить практичні поради та алгоритми дій для ефективного застосування процедури in absentia відповідно до сучасних стандартів верховенства права.

Верховний Суд