Верховний Суд підготував огляд практики Європейського суду з прав людини за рішеннями, ухваленими в травні 2024 року – https://supreme.court.gov.ua/userfiles/media/new_folder_for_uploads/supreme/ogliady/Oglyad_ESPL_05_2024.pdf.

В цьому огляді, зокрема, відображено низку рішень ЄСПЛ щодо дотримання Державами-учасницями вимог, гарантованих Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод. 

Йдеться про рішення:

у справі RYTIKOV v. Ukraine, яка стосувалася законності затримання заявника у світлі ст. 5 Конвенції. У цій справі ЄСПЛ констатував порушення цього положення, адже органи влади, затримуючи заявника без ухвали слідчого судді на підставі винятків, передбачених ч. 1 ст. 208 КПК України, не посилалися на жодні такі конкретні обставини, яких не містили і відповідні процесуальні документи;

у справі BIBA v. Albania, що стосувалася належної реакції керівництва школи на випадок завдання тілесних ушкоджень одним учнем у школі іншому. Констатуючи порушення ст. 8 Конвенції в цій справі, ЄСПЛ наголосив на першочерговому обов’язку органів освіти забезпечити безпеку учнів з метою захисту їх від будь-яких форм насильства, поки вони перебувають під їхнім наглядом. У цьому аспекті важливо, щоб Держави запроваджували відповідні законодавчі, адміністративні, соціальні та освітні заходи, сприяючи, таким чином, нульовій толерантності до будь-якого насильства або жорстокого поводження в навчальних закладах;

у справі MÁRIA SOMOGYI v. Hungary, яка стосувалася цивільного провадження про дифамацію щодо заявниці за те, що вона поширила у фейсбуці допис третьої особи про критику дій муніципалітету щодо управління ним майном і державними коштами. ЄСПЛ констатував порушення ст. 10 Конвенції та, зокрема, зауважив про те, що за загальним правилом справи про дифамацію, порушені юридичною особою, яка здійснює публічну владу, не можуть вважатися такими, що переслідують законну мету «захисту репутації… інших осіб» згідно з п. 2 ст. 10 Конвенції, хоча окремі члени цього органу можуть розпочати такі провадження від свого імені. Втім, у цій справі таке провадження було порушене муніципалітетом, а не його окремими працівниками. Сам ЄСПЛ не переконався в тому, що муніципалітет мав «інтерес у захисті свого комерційного успіху та життєздатності» чи то «на користь акціонерів та працівників», чи то «для більш широкого економічного блага», який би вимагав правового захисту, і він не був конкурентним гравцем на ринку нерухомості, який прагнув максимізувати свої прибутки шляхом залучення клієнтів. Навіть дії з реалізації права власності муніципалітетом повинні були служити суспільству і фінансувалися за рахунок платників податків.

Нагадуємо, що з усіма оглядами практики ЄСПЛ, які підготував Верховний Суд, можна ознайомитися за посиланням: https://supreme.court.gov.ua/supreme/pokazniki-diyalnosti/analiz/.

Верховний Суд