Рівненський апеляційний суд переглянув апеляційну скаргу, подану Рівненською міською радою на рішення місцевого суду з вимогою його скасувати як незаконне та необґрунтоване та відмовити жительці Рівного в набуті нею права за набувальною давністю на 1/3 частку спірної квартири.

Колегія суддів відхилила апеляційні вимоги органу місцевого самоврядування, оскільки вважає, що в контексті спірних правовідносин, заявлені позивачкою матеріально-правові вимоги щодо спірної квартири є законним заходом захисту її житлових прав.

Суду відомо, що позивачка, її чоловік та їхній син набули в рівних долях по 1/3 частці право власності на квартиру в одному з багатоквартирних будинків у Рівному.

Після смерті 19-річного сина позивачка успадкувала 1/3 частку спірного помешкання і на час розгляду цивільної справи в суді їй належало 2/3 квартири.

Після розірвання шлюбу у 2007 році, позивачка залишилася жити в спірній квартирі, а її колишній чоловік до 10 травня 2012 року, дня його смерті, мешкав в одному з районів Рівненщини, хоча був зареєстрований за місцем проживання у спірному житлі, як  і позивачка.

Отже, з моменту смерті колишнього чоловіка позивачка 10 років проживає у спірному житлі. Впродовж усього періоду з моменту смерті колишнього чоловіка позивачки і по день звернення з позовом до суду жодний із його спадкоємців не заявив вимоги про відкриття спадкової справи та прийняття спадщини. Єдині його спадкоємці — батьки та син — померли ще за життя чоловіка.

Ці обставини підтверджуються витягом зі Спадкового реєстру щодо відсутності відкритої спадкової справи.

Суд також з’ясував, що позивачка систематично сплачує всі необхідні комунальні платежі, пов’язані з обслуговуванням спірної квартири, в тому числі й ті, розмір яких не залежить від кількості споживання чи кількості зареєстрованих осіб, серед яких витрати на ОСББ та теплопостачання, які обраховуються пропорційно до площі квартири.

Жодні інші особи чи співвласники (за свого життя) протягом останніх 15 років не брали участь в утриманні спірної квартири.

Позивач не знала й не могла знати кому після смерті колишнього чоловіка належала спірна 1/3 частина квартири, відтак вважала її своєю і користувалася як своїм майном та обслуговувала його.

Залишаючи рішення суду попередньої інстанції без змін, Рівненський апеляційний суд взяв до уваги норми ч. 1 ст. 344 Цивільного кодексу України, у якій зазначено, що особа, яка добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном протягом десяти років або рухомим майном — протягом п’яти років, набуває право власності на це майно (набувальна давність), якщо інше не встановлено цим Кодексом. Право власності на нерухоме майно, що підлягає державній реєстрації, виникає за набувальною давністю з моменту державної реєстрації.

На думку апеляційного суду, цей спір вирішений судом першої інстанції з урахуванням принципу пропорційності і дотримання «справедливого балансу» між потребами загальної суспільної ваги та потребами збереження фундаментальних прав особи на житло і надання його володільцю прав на повноцінне користування ним.

А наведені в апеляційній скарзі доводи є необґрунтованими, спростовуються встановленими судом обставинами справи, по своїй суті зводяться до незгоди Рівненської міської ради з висновком суду та ґрунтуються на переоцінці доказів, які були досліджені та оцінені судом з додержанням норм процесуального права.